Женский форум - Женские разговорчики

Хочу услышать критику на мои стихи.
У меня их много, я выложу несколько, если будет кому интересно,
то потом еще напишу.
Дощ
Твої портрети ходять мимо,
Все розпливлося на дощу.
Та рух іде, все без упину.
Твій погляд я не відпущу.
Я бачу знов іде лице,
Таке похмуре, непривітне.
Ти не повіриш, знову це.
Моє бажання заповітне.
Ти ходиш мимо знову й знову.
О, цього разу посміхнувсь.
В думках веду з тобою мову,
І мовчки мимо я пройду.
Я бачу знов іде твій образ,
Але неначе це й не він.
Його розмив той дощ, твій образ,
І вже портрет не твій на нім.
* * * * * * * * *
Пробач мене за те, що не змогла з тобою.
Пробач за те, що зможу я без тебе.
За те, що ми здаємося без бою,
Не упізнавши до кінця удвох себе.

Колись мене згадаєш ненароком.
Може, тоді, коли ітимеш мимо.
І лише більш прискоренішим кроком
Ти підеш далі гордо і неумолимо.

Отак кінчається весна ще не почавшись,
А ти лиш зі скорботою сумуєш.
Чи будемо на помилках своїх навчатись?...
А ці слова мої уже ти не почуєш.
* * * * * * * * * * * * * *
Забудь то, что было,
Возьми то, что есть.
Любовь я лепила,
А вышла лишь смесь.
Был ты мне послан,
А, может, и нет.
У нас были чувства,
Но в душе сейчас бред.
В дневник записала,
А прошлого нет.
Как я устала,
Мы слетели в кювет.
Будем мы вместе,
А, может, и нет.
Пустое место в тесте,
Но начинки в нем нет.

SmileGirl, мне на украинском больше понравилось

Shady, мне тоже украинские больше нравятся.
А где же критика?

SmileGirl,

мне нравится что в твоих стихах нет напыщености и авангардизма, неразберихи, которая присуща многим современным поетам.

Просто, но со вкусом, римы нельзя назвать банальными, достаточно душевно))

Спасибки. Приятно удивлена

Зірка.
Зірка впала... Впала, і розбилась десь далеко на манісінькі скельця... Ось іще одна впала...
Загадати бажання? Але ж воно все одно не збудеться - лиш марна втрата часу. Хіба здійснення мрій залежить від кількості згаслих зірок?
Інколи мені здається що зірки - то душі людей, що зірвалися зі свого горизонту у пошуку нових бажань і почуттів. Дурні сподівання, марні жадання, непотрібні пристрасті та сотні розбитих судеб... Я, як та зірка, що хоче впасти і не наважується. Коли серце тужить, а розум доконує сумління своїми докорами і порадами.
Зірка впала... Ще одна розбита доля... Сумно, та ще більш сумно за себе, за свої бажання і почуття, коли здається що зірки у твоєму сузірї зговорилися і намагаються виштовхнути тебе, коли стіна непорозуміння віддаляє тебе від твоєї домівки, твого спокою, твоєї мети.. Ти ж не завжди була тут, на небі... чи ти забула свої земні страждання, той біль оману і зради... Таки забула, якщо побачивши сріблястий слід від чієїсь згасаючої любові рвешся заполонити ним свої амбіції і свій зірковий пил...
Впасти - дурість , летіти по траекторії - безглуздя... Що робити? Як бути...Хіба спитати поради? Та чи ж хто відповість?
А може б зважитися? Відпуститися і стрімголов помчати туди на землю, де вранішня роса блищить неначе весь зірковий небосхил, де місячні ночі і п'янкі обійми, де безмежний світ розкриває свої долоні, де все можна і все можливо, де свято і радість запалюють свої вогні, де безтурботні дні змінюються яскравими вечорами... і ти знаєш шо це суцільний обман, але п'єш цю росу до дна...
Ні! Це не той світ що ти хотіла, це не те почуття що тобі приємне. Це лиш повне розчарування! Мара! Це вигадане майбутне що через кілька кроків камнем повисне і тебе на шиї, і буде висіти поки не придушить всі емоції, не відбере всі сили та не вивільнить весь той бруд у тебе в душі, і залишить лиш сум і повний штиль. Твої думки літають між хмарами, згадують, прощають, марять, намагаючись аби на крок піднести тебе до щастя. Твое уявне щастя - згубне бажання отримати омріяну іграшку, погратися, а що буде потім? Жаль? Розпач? Ненависть?
Часе! Годі! Зупинись на хвильку! Дай подумати, перевести подих і зібрати свої думки в одне ціле. Зірки падають так близько; зачерпнути вранішню росу так легко, та чи доживеш ти до ранку? Чи не згаснеш? Чи зможеш завжди іти в ритмі росяних світань? Авжеж ні - це набридне через тиждень, а попереду безкінечне зоряне життя...
Постій, не падай зірко! Повернись на небо, займи своє місце в сузірї спокійного розваженого життя! Чи тобі осточортіло твоє небо? Хіба грішна земля може дати тобі ту любов і ласку - таку жадану і солодку. Ні... правда ж?! Засинай фантазіє, облиш свої мелодії, вертайся до дійсності, і перестань тягнути мене у той одвічний похід і несходжені мандри, бо я - інша. Я вже перегоріла тими нескінченними блуканнями у пошуку себе. Довгому тернистому пошуку, що час від часу заважає жити і викликає лиш сумні думки. Хватить! Мій небосхил вже запалюється рожевим, і тільки росяні ранкові згадки заважають мені жити власним зоряним життям. Вже світає, моє сузіря повертається у космічну сталість... Тихо аж занадто...
Зірки падають щоосені , не дай же доле мені впасти, не дай розбитися об оманливу земну твердь. Збережи мій блиск - я к доказ того що я інша!Я змінила напрямок свого життя, я встигла, я змогла!
Світає. Одходить печаль, засинає буремний зорепад і я щодуху лечу на свій небосхил...
Бо я - зірка, я інша...

Ой даже и не знаю что выложить, пока что ничего грандиозного не сделала, тока курсы закончила !ссылка удалена дизайн интерьераи пока что тока работаю на этим

Sadiska писал(а):Ой даже и не знаю что выложить, пока что ничего грандиозного не сделала, тока курсы закончила !ссылка удалена дизайн интерьераи пока что тока работаю на этим

А какие курсы заканчивала??? мне вот интересно потому что ищу какие лучше, многие советуют школу "Такка Шантрье".

А какие курсы заканчивала??? мне вот интересно потому что ищу какие лучше, многие советуют школу "Такка Шантрье

о5 реклама:(

Странник

Растворюсь тишине уходящего дня -
я забуду тебя, ты забудешь меня.
Обернусь, прошепчу, что уже не твоя,
ты забудешь меня, я забуду тебя.

Впереди - перекресток, начало пути,
ветер-странник игриво скользнет по щеке.
Я не знаю, куда и зачем мне идти,
лист упавший устало сжимаю в руке.

Я иду по пути без конца и начала,
солнечный лучик мелькнет вдалеке
Я слово прощанья тебе прошептала -
отправляюсь в дорогу теперь налегке.

вот такой вот рифмованный бред))

Alone писал(а):Странник

Растворюсь тишине уходящего дня -
я забуду тебя, ты забудешь меня.
Обернусь, прошепчу, что уже не твоя,
ты забудешь меня, я забуду тебя.

Впереди - перекресток, начало пути,
ветер-странник игриво скользнет по щеке.
Я не знаю, куда и зачем мне идти,
лист упавший устало сжимаю в руке.

Я иду по пути без конца и начала,
солнечный лучик мелькнет вдалеке
Я слово прощанья тебе прошептала -
отправляюсь в дорогу теперь налегке.

вот такой вот рифмованный бред))

Ммм, зацепило. Мои личные ассоциации: блюз и некоторые киношки весьма интересные.

Минуты, дни, недели, годы...
Меняется вокруг нас всё.
Непостоянство окружающей природы
И вместе с тем панический покой.

А мы – не часть волшебницы-природы?
Но что же заставляет нас
Идти через колючие невзгоды,
Не останавливаясь, жать на газ?

То надвое мы делимся как клетка,
И ищем «плюсы-минусы» в себе.
То что-то мягкое внутри расстреляно как сетка
Строями рядовых, идущими извне.

Вот так живём: ни капли постоянства,
Нет статики, динамика одна.
Движение фигурок из фаянса;
Волна, ещё, волна...

Как увидела эту тему, подумала, что наверно и некоторые свои продемонстрирую, но прочитав некоторые из тех,что тут есть,поняла, что мои и рядом не стояли. И очень приятно видеть,что есть талантливые люди.

слишком общие формулировки..

roadkill kitty,
Выдавай тогда свои творения, умная вы наша