Добавлено: Пн авг 19, 2013 11:47 pm
Катнісс
Береза та луна
Росте у берези береза,
Їй посміхається луна,
А я не п'ю та не твереза.
Чому я до цих пір одна?
Здається, гарна, добра, здібна
Та серед подруг не дурна.
Невже нікому не потрібна?
Чому я все ж таки одна?
А є один, я так кохаю,
Високий, нарний та стрункий,
Та тільки того він не знає,
Що в моїх мріях він вже мій.
І все ж, зійшлись кохання муки,
Я опустила очі вниз,
Він ніжно взяв мене на руки,
Та й під березоньку заніс.
Від щастя я закрила очі
І не перечила йому,
А він кохав мене до ночі,
Вже ж як, не скажу нікому.
Є свідки той кохання ночі,
Моя березка та луна.
Тепер усім казати хочу,
О, це я зовсім не одна.
Я не забуду це довіку,
Я вже від щастя без ума.
Як добре мати чоловіка,
Як тяжко, як його нема.
Моя берізонька зраділа,
Бо поруч вже росте дубок.
А я синочка народила,
Рости дубок, рости синок
1999 р.
Добавлено спустя 38 минут 28 секунд:
Чудова мова
Колись попав на Україну
Тож мабуть, треба так було.
Так просто, ні, не за провину,
Куди ж це мене занесло.
Почув чуже, не рідне слово.
Що розумію, а що ні.
Якась вона чудова мова,
А все ж, сподобалась мені.
З людьми став більше зустрічатись,
Все більше мова до душі,
Бажання вчитись та навчатись,
Нарешті, вже пишу вірші.
Я їжджу селами, містами,
Така вже доля взагалі.
Побачиш часом цілі драми,
А особливо, у селі.
Село, як завжди, це природа,
Тут інше сонечко пече.
Поспілкуватись є нагода,
Маленька річечка тече.
Город, садочок біля хати,
Ранкові зорі навесні,
Співають ввечері дівчата.
Які чудові тут пісні.
В дворі копиці сіна, дрова,
і живність тут на всі смаки,
Та відрізняється тут мова,
І люди трошки не такі.
Побув, побачив, їду далі,
Повсюду різнії шляхи.
Є не витримують моралі.
Є тяжкі, брудні і глухі.
Де б не носило, де не буду,
Можливо, в формі на плацу,
Я рідну мову не забуду,
Пишаюсь тим, що знаю цю.
Дніпро
Де прикрі, де пологі схили,
Де тихе, де бурлить нутро,
Якісь високі, темні хвилі.
Чому сердитий мій Дніпро?
Над ним холодний вітер дує
Всі ці останнії роки,
Та як колись вже не годує,
Дівчат не водять парубки.
Чому ти, “діду”, розгнівився?
Де твоя щедрість, доброта?
Чому “щетиною” покрився?
Чи то родина вже не та?
Чи не годують тебе річки?
Невже в них бруд тече та гниль?
Твої ріднесенькі сестрички
Тобі приносять тільки біль.
Весела пісня не лунає,
Ти повний, але ж пустота,
Той бруд тебе вже не минає.
Чи сила в тебе вже не та?
Збери до гурту сильні течі,
Брати та сестри теж зберуть,
Розправ свої могутні плечі
Та скинь із себе гниль і бруд.
І звідусіль чистенькі води,
Тож буде штиль тобі хутром,
Річковий “батько” від природи,
Весела пісня над Дніпром.
2001 р.
Чому одна?
Роки минають, я одна
Плету щоранку довгі коси.
Для чого знов іде весна?
Якщо в душі постійно осінь.
Бажання маю та мету.
Життя іде, куди не гляну,
Візьми хто, поки я цвіту,
Боюсь, одна колись зав'яну.
Тож гарна зовні та в душі,
Когось приборкати не в змозі,
Серед людей, та як в глуші,
Живу, як вишня при дорозі.
Тож доведи хто до пуття,
Як вже я мріяла, хотіла,
Втручайся хто в моє життя!
Щоб вже душею я зраділа.
Не хочу чаю я, вина,
Стелю на ніч духмяну постіль.
Не сплю ще довго, бо одна,
В душі моїй все та же осінь.
Дід та баба у селі
(байка)
Живем з бабой у селі,
Є худоба, свині,
Ніде в світі не були,
Крім своєй хатини.
Обробляємо свій клин,
Є що пити, їсти,
Є дочка у нас та син,
Мешкають у місті.
Заб'єм, часом, кабанця,
Як би не крутили,
Та нема тому кінця,
Щоб ми з бабой з'їли.
Так завжди воно бува,
Що там вже ділити,
Мені з бабой голова,
Все, що краще — діти.
Якось чув, що є шашлик,
Кажуть, дуже смачний,
Проковтнеш бува язик,
Якщо необачний.
А я чула від Бурди,
Дав він порятунок,
Тут не довго до біди,
Тяжкий він на шлунок.
Хотів знати все-таки,
Скажи-но, старуха,
З чого роблять шашлики,
З рила, чи то з вуха?
Десь тварина є така,
Я не знаю нині,
Накидай, дід, башлика,
Ходи порать свині.
Доживаю я свій вік,
Є овечки, бджоли,
А ось, що таке шашлик,
Не взнаю ніколи.
1999 р.
Горілка!
Всім горілочка смачна,
П'ють її як воду,
Захопила світ вона
З Заходу до Сходу.
Вона всьому голова.
Пив козак, наш пращур.
Їй поганой не бува -
Добра та ще краща.
П'ють від холоду, від спеки,
П'ють круті бандити,
Росіяни, турки, греки,
Навіть малі діти.
П'ють дівчата та жінки,
Нація вже гине,
Сожнуть ніжки та “бруньки”,
Де ж там до дитини?
Наробила це вона,
Був військовий вчинок -
Пуск ракети з бодуна
Мешканцям в будинок.
Люди думали — війна!
Ціль жива розбита,
Оце робить все вона,
Клята оковита.
П'ють дорослі, молоді,
Спирт, горілку всяку,
Де поглянь, де не піди,
П'ють, як з переляку.
П'є народ — зійшов з ума,
Робляться, як звірі.
Ця горілка, як чума,
Хто не знає міри.
Оковита все ріша,
Ломить дрова-гілки,
Та не склав би я вірша,
Щоб не пив горілки!
Добавлено: Вт авг 20, 2013 8:39 am
Bona Fide
Катнісс, не, я не знала, что это твой ник. Думала, что кто-то новенький появился.
Стихи, просто, отвал башки. Такие простые, понятные, жизненные и душевные. Почитала с огромным удовольствием!
[/spoiler]
[/spoiler]
