Мабуть
Ти, мабуть, не знаєш, що серце моє
Від кожного погляду твого згорає
І в темну годину, як ніч настає
То жаром, то снігом мене накриває
Ти, мабуть, не бачиш, що очі мої
Украй переповнені смутком холодним
Чим більше ми разом проводимо днів
Тим глибше лечу в почуттєву безодню
Ти, мабуть, не чуєш, що мої слова
Невпевненість скрізь відчуттями проймає
І голос, що груди мої розрива,
Зірвавшись, у мить біля тебе стихає
Ти, мабуть, не віриш, що моє буття,
Змінилося враз після зустрічей наших,
Й від серця до тебе мої почуття,
Позбавлені користі, зради і фальшу.
Можливо, фантазіям вірить не варто?
Ти знаєш все, бачиш, слова мої чуєш,
І віриш – мої почуття це не жарти.
Колись обіймеш, пригорнеш, поцілуєш...
автора, на жаль, не знаю
Вірші українською мовою
Модераторы: Marinette, Женева, Joyful, Zeina, Нямочка, Windy Lady, oO, Dolores, Jolia
- _MARGO_
- Всезнающий
- Сообщения: 1291
- Зарегистрирован: Пт авг 07, 2009 10:33 pm
- Репутация: 0
- Откуда: Киев
- Грета
- Активист
- Сообщения: 673
- Зарегистрирован: Вс сен 14, 2008 11:25 am
- Репутация: 0
- Откуда: Santander
- Грета
- Активист
- Сообщения: 673
- Зарегистрирован: Вс сен 14, 2008 11:25 am
- Репутация: 0
- Откуда: Santander
Оксана ЗАБУЖКО
ІРОНІЧНИЙ НОКТЮРН
Ґумкою місяця стерто кути:
Ніч — мир безвинним і винним.
Ліфти, асфальти, мури й коти
Всоталися в сну драговиння.
І ніби хтось шепче: усе це пусте,
От дай тільки Боже заснути…
І сняться ліфтам будинки без стель
І троси, у небо напнуті,
Розтріслим асфальтам — як дощ полива,
А чорним котам — ворожбити,
А кожному муру — якась голова,
Спроможна його пробити…
***
Ігор ПАВЛЮК
* * *
Летіти вміли. Не вміли впасти.
Хтось дряпав двері своєї пастки.
Хтось жебрав славу, хтось хліб і гроші.
Тут всі давальці дурні й хороші.
Вода із кров’ю — то їхні вина.
Де впав, набравшись, там — батьківщина.
Ідуть з піснями, вертають — сіллю.
На три вмерлини одне весілля.
Медовий Місяць, безногий воїн.
Було нас триста, зосталось троє:
То — білий голуб, то батько сивий.
Такі самотні. Такі красиві.
Летіти вміли. Не вміли впасти,
Зламавши двері своєї пастки.
***
ІРОНІЧНИЙ НОКТЮРН
Ґумкою місяця стерто кути:
Ніч — мир безвинним і винним.
Ліфти, асфальти, мури й коти
Всоталися в сну драговиння.
І ніби хтось шепче: усе це пусте,
От дай тільки Боже заснути…
І сняться ліфтам будинки без стель
І троси, у небо напнуті,
Розтріслим асфальтам — як дощ полива,
А чорним котам — ворожбити,
А кожному муру — якась голова,
Спроможна його пробити…
***
Ігор ПАВЛЮК
* * *
Летіти вміли. Не вміли впасти.
Хтось дряпав двері своєї пастки.
Хтось жебрав славу, хтось хліб і гроші.
Тут всі давальці дурні й хороші.
Вода із кров’ю — то їхні вина.
Де впав, набравшись, там — батьківщина.
Ідуть з піснями, вертають — сіллю.
На три вмерлини одне весілля.
Медовий Місяць, безногий воїн.
Було нас триста, зосталось троє:
То — білий голуб, то батько сивий.
Такі самотні. Такі красиві.
Летіти вміли. Не вміли впасти,
Зламавши двері своєї пастки.
***
Следуй своей дорогой, и пусть люди говорят что угодно.
-
- На грани фантастики!
- Сообщения: 9597
- Зарегистрирован: Пн авг 03, 2009 6:03 pm
- Репутация: 0
Самотність
Вже вечір, смутком повні вікна
Лиш кава гіркотою настрій підіймає
Без тебе день пустий, усе так гидко
Сьогодні так мені тебе не вистачає...
Холодні стіни – мого світу грати,
А почуттів моїх не стримати, пусти...
Так важко з мрією про тебе засинати,
Палити знову не надіслані листи
Стихає лампа, очі світять наче діафільми
Заплющу їх, дарма, бо знову лише ти
Я прокидаюсь, почуттів своїх невільник
Хоча таким давно готовий шляхом йти
Стискають серце відстані між нами
Години проминають у буденній маячні
Я залишаюсь наодинці з почуттями
Й потрібна дуже сильно ти мені...
(з інету)
Вже вечір, смутком повні вікна
Лиш кава гіркотою настрій підіймає
Без тебе день пустий, усе так гидко
Сьогодні так мені тебе не вистачає...
Холодні стіни – мого світу грати,
А почуттів моїх не стримати, пусти...
Так важко з мрією про тебе засинати,
Палити знову не надіслані листи
Стихає лампа, очі світять наче діафільми
Заплющу їх, дарма, бо знову лише ти
Я прокидаюсь, почуттів своїх невільник
Хоча таким давно готовий шляхом йти
Стискають серце відстані між нами
Години проминають у буденній маячні
Я залишаюсь наодинці з почуттями
Й потрібна дуже сильно ти мені...
(з інету)
- Грета
- Активист
- Сообщения: 673
- Зарегистрирован: Вс сен 14, 2008 11:25 am
- Репутация: 0
- Откуда: Santander
Ковток свободи
От і знову оголошено вердикт,
Знову сором дітям глянути у вічі.
Ми взяли ковток свободи у кредит,
А відсотки знову сплачувати нічим.
Продали за срібняки і мідяки,
Багатіють лихварі та адвокати.
Помаранчі до отруйного гіркі,
А шкоринки, кажуть, добрі на цукати.
І кривавіє нам неба голубінь,
В «Ще не вмерла» актуально «ЩЕ», допоки
В переможній «антикризовій» ході
Не розчує Київ Командора кроки.
Леся Романчук
От і знову оголошено вердикт,
Знову сором дітям глянути у вічі.
Ми взяли ковток свободи у кредит,
А відсотки знову сплачувати нічим.
Продали за срібняки і мідяки,
Багатіють лихварі та адвокати.
Помаранчі до отруйного гіркі,
А шкоринки, кажуть, добрі на цукати.
І кривавіє нам неба голубінь,
В «Ще не вмерла» актуально «ЩЕ», допоки
В переможній «антикризовій» ході
Не розчує Київ Командора кроки.
Леся Романчук
Следуй своей дорогой, и пусть люди говорят что угодно.
-
- проходил мимо
- Сообщения: 3
- Зарегистрирован: Пт июл 03, 2015 11:50 am
- Репутация: 0
***
часом кажу правду аби думали що обманюю
часом трясу аличу аби струсити пташок
часом сідаю на бордюр у голубину компанію
часом не читаю останню сторінку книжок
часом хочу аби очі мої осліпли
часом хочу помістити усіх голубів за грати
часом пишу верлібри
аби думали що не петраю римувати
вдаю дурня а вони насміхаються і не бачать сарказму
та коли дізнаються про свою біду -
більше не впускають мене на поріг
а я підходжу до найпершого храму
обертаюся і далі швидко іду
бо не маю милостині на всіх
Мирослав Лаюк, із поетичної збірки «Метрофобія»
Добавлено спустя 3 минуты 40 секунд:
***
у тамбурі
грає тамбурин
значить їдуть додому
неформали
попри певну відсутність рим
їх ще досі приймають вокзали
де можна
вживати алкоголь
ховати голос
ховати волосся
у капюшони
грати на гітарі
давати цигарки циганам
спати у спальниках
тож поруч нікого нема
тільки в тамбурі
грає тамбурин
і я курю з неформалами
попри певну відсутність рим
вони вийдуть у Волочиську
і це не може не подобатися
Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MORE віршів і пісень»
Ссылки удалены согласно правил форума.
часом кажу правду аби думали що обманюю
часом трясу аличу аби струсити пташок
часом сідаю на бордюр у голубину компанію
часом не читаю останню сторінку книжок
часом хочу аби очі мої осліпли
часом хочу помістити усіх голубів за грати
часом пишу верлібри
аби думали що не петраю римувати
вдаю дурня а вони насміхаються і не бачать сарказму
та коли дізнаються про свою біду -
більше не впускають мене на поріг
а я підходжу до найпершого храму
обертаюся і далі швидко іду
бо не маю милостині на всіх
Мирослав Лаюк, із поетичної збірки «Метрофобія»
Добавлено спустя 3 минуты 40 секунд:
***
у тамбурі
грає тамбурин
значить їдуть додому
неформали
попри певну відсутність рим
їх ще досі приймають вокзали
де можна
вживати алкоголь
ховати голос
ховати волосся
у капюшони
грати на гітарі
давати цигарки циганам
спати у спальниках
тож поруч нікого нема
тільки в тамбурі
грає тамбурин
і я курю з неформалами
попри певну відсутність рим
вони вийдуть у Волочиську
і це не може не подобатися
Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MORE віршів і пісень»
Ссылки удалены согласно правил форума.
-
- проходил мимо
- Сообщения: 3
- Зарегистрирован: Пт июл 03, 2015 11:50 am
- Репутация: 0
***
на своїх божевільно високих підборах
я прокреслюю лінію танцю
достоту не знаю
де вона увірветься
бо все що дістало початок
неодмінно повинно скінчитись
я чую
на щоці твоє дихання
ти
обережно ступаєш
боїшся її обірвати
та самотні дерева
вже чекають нового цвітіння
і світло
народилося з ночі
і з тиші
зродились слова
на своїх божевільно високих підборах
я прокреслюю знак нескінченності
я люблю
я танцюю
Мар’яна Савка, із поетичної збірки «Пора плодів і квітів»
на своїх божевільно високих підборах
я прокреслюю лінію танцю
достоту не знаю
де вона увірветься
бо все що дістало початок
неодмінно повинно скінчитись
я чую
на щоці твоє дихання
ти
обережно ступаєш
боїшся її обірвати
та самотні дерева
вже чекають нового цвітіння
і світло
народилося з ночі
і з тиші
зродились слова
на своїх божевільно високих підборах
я прокреслюю знак нескінченності
я люблю
я танцюю
Мар’яна Савка, із поетичної збірки «Пора плодів і квітів»