Прихожу я в патологію з заключенням узд в понеділок, з надією, що знову мене відпустять, і я піду ночувати у мами, і відпочину, посплю нормально ( в мене вдома якраз хазяйнують в гостях свекри). Але лікар дивиться на заключення, і каже "нущо, ставимо в 16.00 катетер Фолея". Я чогось в сльози, дзвоню Максу, плачу, розгубилась, але з'іла шоколаду і якось заспокоїлась. Ставлять мені цю штуку, лікар каже, що шийка готується, але трохи повільно, мала б уже швидше, закрита, проте уже м'яка і коротка, що добре. Ну, що вам скажу, задоволення ще те цей катетер. Ставлять тобі в шийку таку резинову трубу, наливають туди бетадин і фізрозчин, виводять ту трубу назовні і кріплять до ноги пластирем, на кінці висить пакетик, в який постійно щось стікає, і ходиш ти такий сутки, і болтається в тебе з-під халата якесь таке, як причандали
вночі я мало спала, бо в мене той пакетик протікав і сочився фізрозчин, з бетадином воно було червоне як кров і я лякалась і плала в умивальнику в палаті то рушник, то штани. Коли поставили - боліти почало десь через годину. Макс прийшов і подумав, що то уже перейми, власне, то вони і були, бо шийка якраз відкривалась до 2-х см. Але боліло години 3 перідично і сильно, а потім пройшло.Наступного дня лікар зняла з мене цю штуку і задоволено оголосила, що шийка до родів готова, і веліла чекати пологозбудження на 6 ранку. Ну,чекати то чекати. Прийшов Макс і подружка, принесли мені тістечок, щоб налопалась наостанок, і варьонки, бо так чогось захотілось
сижу з ними, годин в 19, заїдаю мандаринами, і кажу "Так потягує, наче місячні через пару днів почнуться". Але боліло без періодичності. Випроводили моїх гостей, сиджу уже з дівчатами в палаті, гортаю фейсбук. Десь в 21 пішла в душ, гарно так викупалася, сохну. І тут розумію, що з'явилась періодичність. Засікаю, 5 хвилин. А сама ж не знаю, які ті схватки мають бути. Питаю дівчат: " воно?". Вони "та ніііі, ти б так спокійно не сиділа, спи краще, сил набирайся". Сиджу,болить більше. Іду на пост медсестринський, засікають час, щупають живіт, кажуть почекати періодичності 3-4 хв. Лягаю, щось потікло (як виявилось,то була така в мене пробка), іду знов на пост, медсестра дзвонить до лікаря чергового. Спускається лікар, огляд, і вона каже " переводимся в родзал". В мене шок, як, уже????? Згадую дівчинку переддень до того, яка в патології чтогнала в коридорі півночі до родзала, але збираюсь з думками, дзвоню Максу, і кажу, щоб уже їхав, він переляканий в цей час бігом медсестра і санітарка помогають і збирають мої речі в пакети, ідемо на 3-поверх з цими всіма клунками. Розпакувались, дістали необхідне, я переодягнулась в страшну ситцеву ночнуху Приїхав Макс, далі все пригадується якимись шматками. Памятаю, як акушерка вчить правильно масажувати Макса мою пояницю, в нього не виходить, і я постійно відкидаю його руку спочатку
потім пробуємо мячик, о, добре, скачу, наче легше. Вирішують пробити мої води, вод дуже багато (а по узі маловіддя 
), і вони чисті, радуюсь, потім перейми сильніші починаються, терплю, але мяч уже не підходить, найлегше терпіти, коли стою животом до Макса і він мене обнімає, і коли спираюсь на підвіконня і він масажує спину і дмухає на шию мені. Памятаю, що лікар і акушерка занепокоїлись, що схватки рідші, і поставили крапельницю з фізрозчином і окситоцином, і брати почало вже майже без перерв. І що в кінці переносила перейми танцюючи ногами і трошки скулила як собака, а Макс все повторював "дихай, Зая, правильно дихай, вам двом зараз треба повітря!", коли було розкриття уже 8 см. мені принесли чорний дуже солодкий чай. Боже, це був найсмачніший чай в світі!! Я пила його малими ковтками, гарячим, спершись на вікно, а за вікном падав сніг, і якось так він мені сил додав, що мені здалось, що і терпіти уже легше потім подивитись мене, і сказали, що там лишилось зовсім трохи, як півмісяць, його якось држали руками. Потім ще раз нагадали, як тужитись, і тут, пффф, в мене перестало все виходити(( я старалась, як могла, а він ішов по міліметрику 
лікар потім сказала, що через мою анатомічну будову він ішов як по кісткам(( бідний мій... Послухали серце малюка, і я побачила, що вони занепокоїлись але нам нічого не казали, тільки лікар сказала " робимо епізіо". Надрізали (біль я не відчула чомусь) і почали його піддавлювати, мого хорошого... І тут я відчула, як щовь велике з мене вйшло, і запищало тоненьким писком, цей момент я і Макс досі згадуєм, і аж мурахи по шкірі, це найчарівніше, що я колись відчувала. Педіатр сказала "о, зразу стає рожевий", і млю крихітку поклали на живіт, я не памятаю, що я там таке казала, але всі сміялись, і казали, що мені наче нічого і не боліло, а Макс сказав, що в цей момент мене як прорвало я говорила і говорила, про його бровеи, про його губки, про те, який він маленький і тепленький, і Макс. Я таким його не бачила ніколи, він аж світився зсередини))) почали мене зашивати. Порвалась я сильно і зсередини, і зовні, плюснадріз, потім лікар пояснила тактику родів, що чуть стимульнули, надрізали і давили, бо в мого крихітки гірше почало битись сердечко, але як народився (був синюватим) зразу все прийшло в норму. Було в нас обвиття, але це взагалі не було проблемою, бо зняли його зразу. Потім ми належались, його протерли, одягнули, і ми поїхали в післяпологову палату, памятаю, що лягла в ліжко, така щаслива-щаслива, а а Макс з Женькою на руках сидів коло мене, дивився то на мене, то на нього, і посміхався)))))
[/spoiler]
хоча я зовсім не планувала, щоб він все це бачив. Він дуже боявся, що лікарі зроблять щось не так і старався все бачити і щоб вони бачили, що він дивиться, такий собі особистий пунктик
